10 липня згадуємо загиблих медиків
Бути медиком — це покликання. Рятувати життя під час війни — це героїзм, який не має меж.
Ми згадуємо лікарів, медсестер, бойових медиків та водіїв швидких, які не повернулися з чергування. Вони стали щитом між смертю та пацієнтом і залишили по собі світло, яке ніколи не згасне.
Сьогодні ми схиляємо голови у глибокій скорботі та безмежній вдячності. 10 липня — день, коли ми згадуємо медиків, які загинули, виконуючи свій професійний обов’язок.
Лікарі, медсестри, бойові медики та водії швидких — вони залишалися на робочих місцях під обстрілами, рятували життя в операційних без світла та витягували поранених із самого пекла війни. Вони тримали свій медичний фронт до останнього подиху.
Їхній подвиг — це абсолютний прояв гуманізму та мужності. Вічна пам’ять та шана кожному медичному працівнику, який віддав життя за життя інших.
Кажуть, медики не мають права на страх. Але вони мають серце, яке болить за кожного пацієнта. 10 липня ми вшановуємо тих великих людей, чиї серця зупинилися під час порятунку інших.
Вони не носили плащів супергероїв — вони носили білі халати. Вони йшли туди, звідки всі тікали, щоб подарувати комусь другий шанс на життя. На жаль, для багатьох із них цей вибір став фатальним.
Сьогодні ми запалюємо свічку пам’яті за кожним лікарем, кожною медсестрою, кожним фельдшером, які стали янголами-охоронцями на небесах. Світла пам’ять героям у білих халатах.
Таким янголом-охоронцем на небесах стала і наша Олена Вовк. Вона працювала завідувачем Олександрівського фельдшерсько-акушерського пункту Станіславської амбулаторії загальної практики – сімейної медицини, який на території села є єдиним порятунком для жителів у наданні їм невідкладної медичної допомоги. Олена Володимирівна мала великий досвід роботи у сфері охорони здоров’я. Ще з 2013 року вона працювала у цьому ж ФАПі сестрою медичною дільничною педіатричною, мала Вищу кваліфікаційну категорію. Притаманні їй риси характеру: відповідальність, принциповість, рішучість, людяність не дозволили на початку повномасштабної війни, незважаючи на те, що більшість цивільного населення вийшла з села Олександрівка, залишити своїх земляків без медичної допомоги. Олена залишилась в селі та в підвалах надавала допомогу як цивільному населенню так і військовослужбовцям ЗСУ, які потрапили в оточення.
Після деокупації села Олена Володимирівна продовжувала свою професійну діяльність в селі. Звичайний день 4 лютого 2026 року став чорним днем у біографії медикині Олени. Саме цього дня вона поспішала на виклик до хворої бабусі, коли ворожий дрон безжально влучив у автомобіль, у якому їхала наша Олена. Олена Володимирівна отримала травми несумісні з життям. Саме 4 лютого став днем, коли Олена востаннє на посаді виконала свій професійний і громадянський обов’язки.
Світла пам’ять нашій Олені.
Ця пам’ять житиме в серцях рідних і близьких людей, в серцях колег та пацієнтів, яким Олена присвятила і віддала частинку себе.